Геноцид вірмен в Туреччині
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Геноцид вірмен в Туреччині — геноцид, здійснений турками в 1915-1918 роках в Османській імперії (зокрема — на території сучасної Туреччини).
1914 року, до Першої світової війни і геноциду, на світі було близько 4 100 000 вірменів. 2 100 000 жили на території Османської імперії, 1 700 000 - у Росії (на території Східної Вірменії, що належала до Російської імперії, жили 1 300 000 вірменів), 100 000 у Персії, і 200 000 - в інших країнах світу. Наслідком геноциду стала загибель понад двох мільйонів вірменів і повне зникнення корінного населення з історичних районів західної Вірменії. Геноцид спричинив розсіювання вірменів, що сьогодні переважно живуть за межами історичної батьківщини, з тягарем вигнання і викорінювання.
Зміст |
Історія
Оcманська Імперія, яка проіснувала майже 500 років, проводила політику асиміляція народів, що проживають на її території. Окрім вірмен, на території імперії проживали греки, болгари, серби та інші народи християнського віросповідання.
У 1907 владу в імперії захопила партія младотурків, офіційною ідеологією якої був пантюркізм (теорія «Великого Турану»). Метою пантюркистів було створення тюркської імперії від Балкан до Алтаю.
Вірмени викликали у младотурків ненависть і тим, що населена ними Західна Вірменія відокремлювала чисто турецькі області від Азербайджану і місць мешкання інших тюркських племен.
Ідею винищування немусульманських народів імперії Османа турецькі султани, а потім младотурецькі правителі виношували давно. Так, ще в 1895—1896 роках турецьким султаном була спровокована різанина вірменського населення, в результаті якого були убиті, по різних оцінках, від 100 до 200 тисяч вірмен. Лише протести світової громадськості поклали край різанині.
Вступ Туреччини в Першу світову війну в серпні 1914 року дало, на думку младотурків, «унікальний шанс» для остаточного вирішення «вірменського питання», тобто повного винищування вірмен. За словами одного з організаторів геноциду, Талаат Паші, навіть слово «вірменин» повинне було назавжди канути в Лету.
В умовах введеного військового положення турецький уряд випустив з в'язниць карних злочинців і бандитів. Одночасно почалася депортація вірменського населення східних турецьких вілайєтів в глиб країни, через сірійську пустелю. Вірмени — військовослужбовці були відраховані з армії, в переважній кількості зібрані в накопичувальних пунктах і розстріляні.
Різанина вірменського населення тривала до вересня 1918 року.
Днем геноциду вірменського населення прийнято вважати день 24 квітня 1915 року, коли младотурецькі правителі, головну роль серед яких грали троє: Талаат-паша, Енвер-паша і Джемаль-паша — наказали зібрати всю вірменську інтелігенцію в Стамбулі і депортувати. Багато хто був цього ж дня убитий.
Протягом подальших трьох років загинуло понад 1,5 млн. вірмен, інші втекли або були виселені турками в Месопотамію, Ліван, Сирію через пустелі, де більшість з них загинула з голоду і хвороб. Більш ніж мільйон вірменських біженців було розсіяно по всьому світу.
Подібні дії привели до того, що існуючі декілька партій серед вірменських біженців, не дивлячись на відмінності, що існували між ними, були єдині в тому, що ніхто з організаторів геноциду не повинен піти від відплати.
Шаген Наталі (це його псевдонім на честь улюбленої жінки) і Грігор Мерчанов узялися за здійснення помсти. Був складений так званий «чорний список» з 80 імен людей — організаторів вірменської різанини. Почалася підготовча робота — переслідування, збір інформації, добування зброї, після чого послідувала помста:
- Талаат-паша був застрелений Согомоном Тейлеряном у Берліні 16 березня 1921 р. (берлінський суд його повністю виправдав); [1]
- Енвер-паша був убитий в 1922 в Туркестані червоними командирами Акопом (Яковом) Мелкумовим і Георгієм Агабековим;
- Джемаль-паша був убитий 25 червня 1922 р. в Тіфлісі: акт відплати провели Степан Цахикян і Петрос Тер-Погосян;
- Саїд Халим-паша (екс-прем'єр Туреччини) був убитий 6 грудня 1921 р. у Римі Аршавіром Ширакяном;
- Шекир-бей, головний ідеолог Іттіхада, був убитий 17 квітня 1922 р. Арамоном Ерканяном і Ширакяном.
Всього за три роки близько 80 організаторів геноциду було убито. Також було ліквідовано декілька тисяч учасників геноциду нижчого рангу.
Визнання
Геноцид вірмен визнаний і засуджений багатьма країнами світу і впливовими міжнародними організаціям. Першим геноцид вірмен офіційно визнав і засудив Уругвай (1965 р.). У 1984 Міжнародний Гаазький трибунал, в 1987 - Європейський Союз Подкомісія ООН по запобіганню дискримінації і захисту меншин. Геноцид вірмен офіційно визнали і засудили Франція, Італія, Німеччина, Бельгія, Швеція, Нідерланди, Швейцарія, Росія, Польща, Греція, Кіпр, Словаччина і ряд інших держав. У деяких країнах ЄС за заперечення історичного факту геноциду вірмен внесена кримінальна відповідальність (до 4 років позбавлення волі). 40 з 51 штату США офіційно оголосили 24 квітня Днем пам'яті жертв геноциду вірменського народу.
Визнання геноциду вірмен є обов'язковою умовою для вступу Туреччини в ЄС.
13 жовтня 2006 нижня палата парламенту Франції ухвалила законопроект щодо геноциду вірменів. У документі визнано їх жертвами масових убивств, влаштованих Османською імперією під час Першої Світової Війни. Усі, хто заперечуватимуть факт геноциду, сплачуватимуть 45 тисяч євро штрафу та сидітимуть у в’язниці протягом 5 років, - так вирішила Національна Асамблея. Для набуття чинності законопроект мають затвердити верхня палата французького парламенту – Сенат – та президент країни Жак Ширак.
Геноцид в культурі
Меморіальний комплекс «Цицернакаберд»
У 1965 році, в 50-і роковини геноциду, у Вірменії виникла ідея створення меморіалу. Через два роки, у Єревані, на пагорбі Цицернакаберд, що підноситься над ущелиною річки Раздан, була завершена споруда меморіального комплексу (архітектори С. Калашян и В. Хачатрян). 44-метрова стела символізує відродження вірменського народу. 12 плит, символізуючи собою 12 втрачених провінцій, що входять в даний час в склад Туреччини, утворюють конус, в центрі якого, на глибині 1,5 метрів горить вічний вогонь. Поряд із стелой знаходиться стометрова стіна з назвами міст і сіл, в яких відбувалася різанина.
У 1995 році в іншому кінці парку був відкритий музей геноциду (архітектори Калашян і Мкртчян), присвячений цим жахливим подіям. У музеї представлені деякі знімки, зроблені німецькими фотографами (зокрема Арміном Вегнером), а також їх публікації. Недалеко від музею знаходиться алея, де іноземні державні діячі садять дерева на згадку про жертви геноциду.
Щороку 24 квітня, в день пам'яті жертв геноциду вірмен, сотні тисяч людей піднімаються на горб до меморіального комплексу і покладають квіти (зазвичай гвоздики і тюльпани) до вічного вогню. Завдяки зусиллям вірменських діаспор, по всьому світу побудована безліч пам'ятників жертвам геноциду.
Мистецтво
У творчості відомої американської рок-групи System of а Down, що складається з чотирьох музикантів, вірмен за походженням, часто торкається тематика геноциду вірмен. Щороку група здійснює концертний тур «Souls» («Души») для залучення уваги до тематики геноциду. У свій дебютний альбом група включила пісню про геноцид вірмен — «P.L.U.C.K.» («Політично нечестиві, що брешуть, боязкі вбивці»). У тексті буклету диска написано: «SOAD присвячує цю пісню пам'яті півтора мільйонів жертв геноциду вірмен, що проводився турецьким урядом з 1915 по середину 1920-х». Деякі інші пісні, зокрема «X» (Toxicity) і «Holy Mountains» («Святі Гори» Hypnotize), також присвячені темі геноциду вірмен.
Американський композитор і співак Денієл Деккер був критикований за співпрацю з вірменським композитором Арою Геворгяном. Пісня «Адана», названа іменем міста, вірменське населення якого було вирізанн одним з перших, оповідає історію геноциду вірмен. Музику на слова Деккера написав Ара Геворгян. Провідний релігійний журнал і веб-сервер-портал Європи «Cross Rhythms» написав про «Адану» наступне: «Дуже рідко гіркота незліченних страждань виливається в такий дивовижний твір». Денієл Деккер був офіційно запрошений вірменським урядом, для виконання цієї пісні 24 квітня 2005 в Єревані, на концерті, присвяченому заходам з нагоди 90-х роковин геноциду вірмен. В даний час «Адана» переведена і записана 17 мовами.
Тема геноциду вірмен також торкається в кінематографі і літературі. Цій темі присвячений фільм Атома Егояна «Арарат» (2002). Відомі італійські режисери, Вітторіо і Паоло Тавіані, планують зняти фільм про Геноцид по книзі Антонії Арслан «La Masseria Delle Allodole» («Ферма жайворонків»). Першим фільмом про геноцид вірмен є картина «Ravished Armenia» («Зґвалтована Арменія») (1919), але на жаль, до наших днів від неї зберігся лише 15-хвилинний уривок.
Найвідоміший літературний твір на тему геноциду вірмен — роман Франца Верфеля «Сорок днів Муса-дага», виданий в 1933 і згодом відмічений нацистськими властями як «небажаний». Книга стала бестселером, а голлівудська студія MGM вирішила зняти фільм по цій книзі, але здійсненню даної ідеї двічі перешкодила Туреччина. Зйомки фільму підійшли до кінця в 1982 році, не зважаючи на нападки з боку турецького уряду, проте його художня цінність сумнівна. Курт Воннегут у 1988 написав вигадану історію «Синя Борода», в якій геноцид вірмен також є головною темою. Луї де Берн'є використовує місце і час геноциду вірмен як фон в його новелі «Птаха без крил», яку деякі критики вважають швидше протурецькою. Ще одна книга, в якій також торкається тематика геноциду вірмен, — «Das Marchen vom letzten Gedanken» («Історія останньої думки») Едгара Хилсенрата, видана в 1989. Річард Каліновські поставив п'єсу «Тварина на місяці», яка оповідає про двох людей, що пережили геноцид вірмен.
Посилання
- Геноцид вірмен в Туреччині — історія, документи, свідоцтва, фотографії, карти.
- Геноцид вірмен в Туреччині (по матеріалах енциклопедії «Вірменське Питання»)
