Монреаль
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Монреаль (fr. Montréal) - найбільше місто провінції Квебек (Канада). Друге за розмірами франкомовне місто світу (після Парижу).
Зміст |
[ред.] Освіта
У Монреалі - 4 університети:
Франкомовні:
- Монреальський університет (Université de Montréal - UdeM)
- Квебекський університет у Монреалі (Université du Québec à Montréal - UQÀM)
Англомовні:
- Університет МакГілл (McGill University)
- Університет Конкордія (Concordia University)
[ред.] Історія
Острів, на якому розташоване місто, було відкрито французом Жаком Карть'є у 1535 році. Він називає гору у центрі остріва Монреалем, на честь короля Франції (старою французькою Mont réal = Королевська гора). У той час, на острові вже існує індіанське село Ошлага (Hochelaga) (зараз так назвається один з районів міста Монреаль).
Місто Монреаль засновано 17 травня 1642 року. Напочатку воно носило назву Віль-Марі (Ville-Marie). Його засновником був Поль де Шомеді де Мезоньовь (Paul de Chomedey de Maisonneuve).
Місто планувалося як "зразкове християнське поселення". Головною метою засновників була християнізація індіанців. Але дуже швидко Віль-Марі перетворилося на сучасне поселення.
Жанна Манс (Jeanne Mance) - одна з перших колоністок - засновує у місті лікарню.
Після тривалих війн, у 1701 році було укладено Великий Монреальський мир з індіанцями.
У 1760 році Монреаль захоплено англійцями.
Підчас індустріалізації ХІХ та початку ХХ столітть населення міста швидко збільшується (від кількох тисяч наприкінці XVIII століття, до сотен тисяч на початку ХХ). Частково це відбувається за рахунок переселення до міста франко-канадських селян, частково - завдяки імміграції.
[ред.] Англо- й франкомовні монреальці
Підчас Нової Франції майже всі колоністи були французькими католиками. Після англійського завоювання (1759-1763 рр.) іммігратни були майже виключно англомовними. І аж наприкінці ХІХ століття з'явилися так звані алофони - іммігранти, для яких рідною мовою не була ані англійська, ані французька.
Бульвар Сен-Лоран був неформальним кордоном між англо- та франкомовними монреальцями. На заході від бульвару був відносно багатий "англійський" Монреаль, на сході - Монреаль "французький", значно бідніший від "англійського". Відносини між двома спільнотами були (й залишаються) не найкращими.
Слід додати, що "франко-" монреальців завжди було значно більше, ніж "англо-".
На протязі майже всього ХІХ століття велика більшість іммігрантів були англійцями, шотландцями, або ірландцями. Але з кінця ХІХ століття у місті збільшується кількість представників інших народів. Все більше стає італійців, євреїв, українців, поляків, німців. З'являється й помітна китайська діаспора.
Більшість іммігрантів інтегрується у англомовне середовища й навіть не намагається вивчити французьку. Це можна пояснити двома причинами: 1) англомовні були багатші, в них були кращі учбові заклади, англійською легше було зробити кар'єру; 2) до 1960х років франкомовне суспільство було патріархальне й майже повністю закрите для "чужинців".
Після так званої Тихої революції (fr. Révolution tranquille) 1960х років франкоканадське суспільство різко змінилося. Церкви спорожніли. Народжуваність впала. Суспільство стало відкритішим. Прагнучи побудувати сучасну націю, квебекські політики закликали до інтеграції іммігрантів до франкомовного суспільства.
Але попри числені зусилля, більшість переселенців продовжувала обирати англійську, бо вважала це вигіднішим для себе. Вони інтегрувалися у англомовне суспільство. За умов низької народжуваності серед франкоканадців, така тенденція загрожувала французькій мові та квебекській культурі поступовим зникненням.
Прийнятий наприкінці 1970х, Закон 101 захищає французьку мову (зокрема, у освіті й комерційній рекламі).
Зусилля щодо "францизації" суспільства дали певні наслідки: все більше іммігрантів обирає французьку та цікавиться квебекською культурою.
Проте, нащадки іммігрантів "старих" хвиль (так само, як нащадки англійців та шотландців) бачать у "францизації" замах на свої мовні права.
[ред.] "Один острів - одне місто"
У 2000 році набирає силу програма "Один острів - одне місто" (fr. "Une île - une ville"). Її "батько" - П'єр Бурк, тодішній мер Монреалю. Ідея - об'єднати всі міста острова Монреаль у один муніципалітет.
Справа у тому, що формально на острові Монреаль містилося близько 20 незалежних муніципалітетів. Фактично, вони давно вже зрослися у одне велике місто. Формально ж мерія міста Монреалю контролювала лише частину території. У кожному "місті" був свій мер, своя міська рада, свій бюджет, свої службовці, свої податки і навіть своя мовна політика.
Перехожий міг навіть не помітити, що потрапив з одного "міста" до іншого. Такі самі назви вулиць, така сама архітектура. Спільна для всіх "міст" система транспорту. Йдучи тою самою вулицею, можна було кілька разів вийти з Монреалю й знов туди повернутися.
Проект об'єднання викликав бурю протестів. Контр-аргументів було два: 1) маленькі міста дають собі раду краще, ніж великий Монреаль; в них прозоріший бюджет, манші податки, чистіші вулиці; їхні мери більш цікавляться думкою мешканців; 2) більшість таких муніципалітетів були англомовними; статус "міст" давав їм певну автономію, зокрема у мовній сфері.
Попри протести, Квебекський уряд вирішив об'єднати міста примусово. З 2002 року кордони Монреалю розширилися до меж острова. Це непопулярне рішення уряду стало однією з причин поразки Квебекської партії (Parti québécois) - сувереністської - на виборах 2003 року.
Уряд Жана Шаре - Ліберальна партія Квебеку (Parti libéral du Québec, федералісти) - дозволив деяким з колишніх муніципалітетів відокремитися (після проведення відповідного референдуму у 2003-му році) від Монреалю й повернути собі статус міст.
