Петлюра Симон Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Си́мон Васи́льович Петлю́ра (22 травня 1879, Полтава - 26 травня 1926, Париж) — державний та політичний діяч, публіцист, організатор українських збройних сил. Головний отаман військ УНР (15.06.1917-30.01.1918), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 року - 10 листопада 1920 року).

C.В.Петлюра

Мітинг в час проведення ІІІ Військового з'їзду. Київ. 2 листопада 1917 р.

C.В.Петлюра

С.В. Петлюра, Кам'янець-Подільський, 1919 р.

Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин. Після закінчення бурси Петлюра у 1895-1901 навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка. З 1900 - член Революційної Української Партії (РУП, 1905 реорганізована в Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію).

Під загрозою арешту восени 1902 виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської Вільної Громади РУП у Катеринодарі. У грудні 1904 на конференції РУП у Львові виступив проти об'єднання з РСДРП. Декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував М. Грушевський. На поч. 1906 редагував у Петербурзі партійний орган "Вільна Україна".

З липня 1906 - секретар київського щоденника "Рада", а від літа 1907 до 1908 - співредактор легального соціал-демократичного часопису "Слово". З 1912 - редактор російськомовного журналу про Україну "Украинская Жизнь" у Москві, в якому публікувались М. Грушевський, Ц. Донцов, С. Русова, Є. Єфремов, М. Горький. У роки Першої світової війни 1914-18 - працівник Союзу земств і міст, голова Українського Військового Комітету Західного фронту у Мінську. Своє відношення до війни П. виклав у статті-відозві "Війна і українці". У публікації П. доводив, що українці лояльно виконують свій обов'язок перед Російською державою і висловлював надію, що в майбутньому ставлення російської влади до українського питання зміниться.

С. Петлюра був одним з провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 - член Української Центральної Ради, з травня - голова Українського Військового Генерального Комітету, з червня - генеральний секретар військових справ. У грудні 1917 П., не погоджуючись із курсом на замирення з Німеччиною (за іншою версією - на знак протесту проти пробільшовіцької орієнтації голови уряду В.Винниченка), пішов у відставку. У січні-лютому 1918 сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві.

В період Гетьманату очолював Київське губерніальне земство і Всеукраїнський союз земств, організовав упорядкування могили Т. Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств у липні заарештований.

Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 звільнений із в'язниці і обраний до складу Директорії УНР. З листопада 1918 - Головний Отаман Армії Української Народної Республіки. У лютому 1919 вийшов із УСДРП і став головою директорії УНР, отримавши практично диктаторські повноваження. На чолі об'єднаних українських збройних сил 30.8.1919 здобув Київ. 5.12.1919 виїхав у Варшаву для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у квітні 1920 Варшавський договір 1920.

Працюючи над створенням української армії, Петлюра зустрічав спротив деяких членів УЦР - вкрай пацифістську позицію зайняв Винниченко, навіть тоді, коли було цілком зрозумілим, що тільки воно здатне врятувати Республіку. Можливість вільно формувати власне військо Петлюра отримав на початку 1919 року, коли більшість керівників почали втікати за кордон. Але шанси були набагато меншими (два роки Грушевський і Винниченко вели УНР дорогою соціалізму і пацифізму), Петлюра очолив майже безсилу державу.

З листопада 1920 керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарні, Черстохова, Варшава). 31.12.1923 виїхав до Австрії, а згодом -Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 поселився в Парижі, де організував видання тижневика "Тризуб" і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.

Президент Ющенко в Парижі біля могили Симона Петлюри на кладовищі Монпарнас у Парижі

Говорячи про звинувачення Петлюри в єврейських погромах в Україні, треба відзначити, що, будучи Головним Отаманом військ та головою Директорії УНР, Петлюра навпаки всіляко протидіяв погромам - їх чинили переважно банди під проводом отаманів і так званих "батек" та деморалізовані частини більшовицьких військ. В УНР було засновано Міністерство єврейських справ, неодноразово приймалися різні документи, які повинні були перешкодити розпалюванню міжнаціональної ворожнечі в державі. Логічно, що законна влада намагалася навести лад на своїй території (у 1919 році було видано закон, який поновлював смертну кару - були організовані військово-польові суди), а більшовицькі вожді й агітатори провокували безлад і різню, аби потім прийти в образі "месії". На Полтавщині (у рідному краю Петлюри) ще досі ходять большевицькі легенди про потоплених у криницях нібито петлюрівцями малих дітей. Як пише відомий військовий діяч України Юрко Тютюнник, при відступі залишки Красної гвардії часто переходили на бік військ УНР, тимчасово переходили на той або інший бік і різні отамани зі своїми самоорганізованими загонами - вони і становили той небезпечний елемент, який при відступі грабував і різав українське населення. Незадоволене позицією єврейського населення , яке масово брало участь у більшовицьких бунтах і взагалі часто керувало більшовицькими групами, було й українське селянство. Але на території УНР кожен новий погром безжально "гасили" регулярні війська держави, караючи смертю винуватців.

Вбитий 25.5.1926 анархiстом С.-Ш. Шварцбардом, який нібито помстився за родичів, що загинули під час єврейських погромів (деякі дослідники вважають, що він був агентом НКВС, а помста є лише приводом; з другого боку, Шварцбард втратив у погромах 15 родичів, включаючи батькiв; але, певніше за все, що з вини більшовицьких агітаторів і провокаторів).

Симон Петлюра похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.