Фтор
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зміст |
[ред.] Історія
[ред.] Походження назви
Назва «фтор» (від грец. φθόρος — руйнування), запропоноване Андре Ампером в 1810 році, використовується лише в східно-слов'янських мовах; в багатьох краънах прийнято назву «флюор» від латинського fluere — «тікти», по властивості сполуки фторуа, флюориту (CaF2), знижувати температуру плавлення руди й збільшувати текучість розплаву.
[ред.] Отримання
Джерелом для виробництва фтору служить фтористий водень HF, що виходить в основному або при дії сірчаної кислоти H2SO4 на флюорит CaF2, або при переробці апатитів і фосфоритів.
Виробництво фтору здійснюється електролізом розплаву кислого фториду калія КF·3НF, який утворюється при насиченні розплаву КF·3НF фтористим воднем до змісту 40-41 % HF.
[ред.] Зберігання
Фтор зберігають в газоподібному стані (під тиском) і в рідкому вигляді (при охолоджуванні рідким азотом) в апаратах з нікелю і сплавів на його основі (монель-метал), з міді, алюмінію і його сплавів, латуні, неіржавіючої сталі.
[ред.] Застосування
Газоподібний фтор служить для фторування UF4 в UF6, вживаного для розділення ізотопів урана, а також для отримання трьохфтористого хлора ClF3 (фторуючий агент і могутній окислювач ракетного палива), шестифтористої сірки SF6 (газоподібний ізолятор в електротехнічній промисловості), фторидов металів (наприклад, W і V).
Рідкий фтор, і рідкий окисел фтору (він ефективніша) використовують в якості окислителя ракетного палива. Теж саме відноситься до вироблюваних — тетрафторгидразіну і трьохфтористому азоту (причому останній дозволяє при спалюванні в його атмосфері різних палив отримувати дуже високі температури).
