Біла Церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цей термін має також інші значення

Біла Церква

Основні дані

Регіон:

Київська обл.

Район/міськрада:

Білоцерківський

Засноване/перша згадка:

1032

Статус міста

з {{{статус}}} року

Населення

190 000

Площа:

33,7 км²

Поштові індекси:

09100-09117

Телефонний код:

+380-04463

Географічні координати:

49°47' пн.ш. 30°07' сх.д.

Водойма

Рось

Міста-побратими:

Каунас, Кременчук, Борисов, Ногінськ

День міста

перша неділя вересня

Відстань

Найближча залізнична станція:

Біла Церква, Роток

До обл.центру:
- фізична:
- залізницею:
- автошляхами:

78,8 км
96,5 км
85,3 км

До Києва:
- фізична:
- залізницею:
- автошляхами:

78,8 км
96,5 км
85,3 км

Міська влада

09100 м. Біла Церква, вул. Я.Мудрого,19

Веб-сторінка:

http://bilatserkva.info

Міський голова:

Савчук Василь Петрович

Бі́ла Це́рква - місто в Київській області України, адміністративний центр однойменного району. Розташоване за 80 км на південь від Києва на річці Рось. Населення становить 190 тис. мешканців.

Преображенський собор

Зміст

1 Історія
- 1.1 17-18 ст.
- 1.2 19-20 ст.
2 Галерея
3 Сучасна Біла Церква
4 Пам'ятки історії та архітектури
5 Персоналії
- 5.1 Тут народилися
- 5.2 Жили й працювали
6 Міста побратими Білої Церкви
7 Ресурси інтернет

[ред.] Історія

Місто засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим. На час заснування називалося Юр'їв (Гюргевъ) згідно з християнським іменем Ярослава Мудрого - Юрій (Георгій).

Початок ХІ століття позначився безнастанними набігами печенігів на південні окраїни Київської держави. В результаті кордони Русі були відсунуті на північ - до берегів Стугни. В 1017 році київський князь Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 році було розпочато будівництво оборонної лінії - системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами.

Саме у 1032 році з'явились Корсунь, Богуслав, Стеблів, Володарка (літописний Володарев) та інші населені пункти Поросся. І саме у той рік на скелястому лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що отримав назву Юр'їв (на честь християнського імені Ярослава Мудрого - Юрій). Замок згодом "обріс" містечком, яке в кінці ХІ століття стало кафедральним центром Пороської єпархії.

Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор - обов'язковий атрибут єпархіального центру.

Юр'їв жив у постійній напрузі. Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом - монголо-татар. Місто було кочівникам "як кістка у горлі", постійно заважаючи їх походам на північ. Не раз його руйнували вщерть. В останнє Юр'їв пав у руїнах в ХІІІ столітті. Пав для того, щоб відродитись з новою назвою - Біла Церква.

Спалений кочівниками Юр'їв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'їва на скелястому березі, отримало назву Біла Церква. Собор, якому місто завдячує своєю назвою зник в урагані історичних подій, зараз ніхто, здається, не скаже, ким і коли його було зруйновано. Під час археологічних розкопок, проведених вже у ХХ столітті, на Замковій горі було знайдено залишки цієї споруди.

У 1362 році Біла Церква разом з Київським князівством була приєднана до Литви , а після Люблінської унії (1569 року) увійшла до складу Речі Посполитої. Містечко стало центром староства (адміністративна одиниця в Польщі) та набуло значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави. У 1589 польський король Сигізмунд ІІІ затвердив привілеї міста на сеймі у Варшаві, надавши Білій Церкві та його жителям Магдебурзьке право.

В середині XVI століття для захисту держави від татар у Білій Церкві було побудовано замок, в якому знаходився постійний польський гарнізон, що налічував до 2 тисяч солдат і офіцерів. Гора, на якій колись був розміщений замок називається Замковою.

Кінець ХVІ століття вперше зробив Білу Церкву знаменитим містом на всю Річ Посполиту. Цьому посприяло повстання міщан, розгніваних відміною старостою, Янушем Острозьким, Магдебурзького права у місті. В 1589 році вони захопили замок зі зброєю та боєприпасами і майже рік утримували місто в своїх руках.

В 1591 році саме захопленням білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі повстання став Христофор (Криштоф) Косинський.

Пам'ятник повстанцям Косинського

[ред.] 17-18 ст.

В часи визвольної війни 1648-54 років Біла Церква, яка була на той час досить значним містом - центром староства та полку і мала понад 1000 дворів, стала одним з найважливіших опорних пунктів козацького війська. Довгий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував в Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні заклики до боротьби. 18 (28) вересня 1651 року тут було укладено угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яка отримала назву - Білоцерківський договір.

В 1663 році під час битви між польським військом і загонами Івана Сірка замок у Білій Церкві майже зруйнували. Але вже наступного року його відбудували знову, укріпивши за найсучаснішими правилами фортифікаційної техніки - він став практично неприступним. Його не змогли взяти ні війська Івана Брюховецького в 1665 році, ні Петра Дорошенка в 1667, 69 та 72 роках. З 1660 року Біла Церква поперемінно належала то Росії, то Польщі, деякий час Поросся навіть було нейтральною територією.

Початок XVIII століття в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Палій у 1702 році з 10-тисячним загоном взяв у облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів - взявши у полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх-усюд. Населення Білої Церкви в той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно укріплювався. В 1703 році полякам вдалося приборкати повстання, і того ж року Правобережжя окупували російські війська. Палія було заарештовано й вислано до Сибіру (далеко не останню роль відіграв у цьому гетьман Мазепа).

Іван Мазепа народився поряд з Білою Церквою в родовому помісті - селі Мазепинці - і вважав цей край своєю батьківщиною. В 1703 році він оселився у білоцерківському замку й надумав зробити місто своєю власністю. В Білоцерківському замку гетьман почував себе у цілковитій безпеці. Саме тут пройшла значна частина його життя - тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним з найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру. За деякими джерелами у Білоцерківському замку було знайдено скарбницю гетьмана.

Іван Мазепа скеровував значну частину прибутків від своїх 20 тисяч маєтків на будівництво культових споруд. По всій Україні звів він цілу низку пишних чудових церков у стилі українського бароко. У 1706 році зведення великої кам'яної церкви почав Мазепа на батьківщині - у Білій Церкві. Криваві події 1708 року та подальша передача міста Польщі так і залишили цю споруду недобудованою. До наших днів дожила лише частина тієї церкви, що має назву Микільська.

Костьол св.Іоанна Хрестителя

До 1774 року Біла Церква "варилася" у котлі смут і повстань, вінцем яких стала Коліївщина. За придушення Коліївщини польський коронний гетьман - граф Ксаверій Браницький в 1774 році отримав у подарунок одне з найбагатших у Польщі Білоцерківське староство, а у 1793 році місто остаточно приєднали до Росії. На довгі часи (до ХХ століття) Білоцерківщина стала вотчиною сім'ї Браницьких.

"Біла Церква і "Олександрія" були дійсним феодальним герцогством з двором, з величезною кількістю людей, котрі харчувалися навколо двору, з великими конюшнями породистих коней, з полюваннями, на які з'їжджалася вся аристократія Південно-Західного краю" - ось що писав про часи Браницьких у Білій Церкві Микола Бердяєв в своєму "Самопізнанні".

Браницькі мали неоднозначний вплив на свою головну резиденцію. Вони зробили Білу Церкву провінційним містом, яке втратило будь-яке адміністративне значення для держави. За наказом Катерини ІІ і не без "указки" Браницьких замок було зруйновано, Білоцерківське староство ліквідували, повітовий центр перенесли до Василькова, місто з казенної власності перейшло у особисту.

[ред.] 19-20 ст.

У 1806 році Браницькі уклали договір з єврейською общиною, якій дали дозвіл на поселення і будівництво у місті. Євреї принесли у Білу Церкву велику торгівлю і ремесло. Вона стала вузлом важливих транспортних шляхів, через нього проходили численні урядові, військові, поштові естафети і купецькі каравани. В 1809-14 роках Браницький у центрі міста звів торгові ряди, чим стимулював подальше розселення євреїв у Білій Церкві та зумовив докорінну зміну етнічного складу міського населення.

У 1918 році Біла Церква знову у повний голос заявила про себе. В цьому місті згуртувалась велика сила, яка згодом сколихнула всю Україну. "Ще у вересні ніхто в Місті (Києві) не уявляв собі, що можуть спорудити три чоловіка, які мають талант з'явитися вчасно, навіть в такому нікчемному місці, як Біла Церква" - ці образливі для Білої Церкви слова з "Білої гвардії" Михайла Булгакова стосуються Торопця, Петлюри та Винниченка і лишній раз підтверджують той факт, що саме це місто відіграло провідну роль у створенні Директорії Української Народної Республіки.

В листопаді 1918 року в Білій Церкві почалося збройне повстання під керівництвом Симона Петлюри та Володимира Винниченка. Тут відбувалося формування основних сил Директорії. Тут вперше було надруковано повідомлення про відновлення влади незалежної УНР.

Більше місяця місто над Россю було штабом сил повстанців - фактично другою столицею України. Саме звідси вирушило 60-тисячне військо, яке 14 листопада 1918 року захопило Київ.

[ред.] Галерея

Пам'ятник Т.Г.Шевченко	Мерія Білої Церкви	Преображенський собор	Будинок урочистих подій (ЗАГС)
Залізничний Вокзал	Кінотеатр ім. Горького	Ресторан "Радон"	Торговий Центр

[ред.] Сучасна Біла Церква

Довгий час Біла Церква була звичайним провінційним містечком, аж доки в 1972 році тут не побудували промисловий гігант "Білоцерківшину". Саме тоді в місті почали рости промислові підприємства - воно перетворилося на значний індустріальний центр, один з найпотужніших вузлів хімічної промисловості України. В 70-х роках бурхливо почало зростати населення міста - за два десятиліття воно збільшилось майже на сто тисяч

На сході міста розкинувся величезний промисловий вузол. Крім "Росави" тут розташовані заводи гумотехнічних та азбестотехнічних виробів, механічний, шинний № 2, Білоцерківська ТЕЦ та інші підприємства. Більша частина працездатного населення Білої Церкви працює саме тут.

Центр міста сформувався давно. Тут розташовано найвизначніші пам'ятки: Преображенський собор, Микільську церкву, костьол св.Іоана Хрестителя, торгові ряди, або БРУМ. Але центр життя Білої Церкви розміщується не в історичному центрі, а кілометрів на п'ять східніше нього. Це найбільший житловий масив міста, який населення називає масивом Леванєвського, в честь однієї з перших його вулиць. За площею він займає близько восьмої частини міста, але тут проживає понад третина його населення. Неподалік від центру розмістився головний ринок міста. Він величезний, але працює лише у вихідні та четвер. Покупці - переважно жителі численних навколишніх сіл.

[ред.] Пам'ятки історії та архітектури

Микільська церква
Костьол Св.Іоанна Хрестителя
Преображенський собор
Церква святої Марії Магдалини
Торгові ряди (БРУМ)
Зимовий палац
Ансамбль споруд поштової станції
Парк Олександрія
Каплиця-пам'ятик воїнам-інтернаціоналістам

[ред.] Персоналії

[ред.] Тут народилися

Павліченко Людмила- радянський снайпер
Олександр Медвідь- триразовий олiмпiйський чемпiон з вiльноi боротьби
Бенціон Вул - радянський фiзик, академiк
Юрій Линник - математик, академiк

[ред.] Жили й працювали

Кирило Стеценко - композитор
Лесь Курбас - режисер-новатор
Микола Вавилов - ботанiк, генетик
Павло Попович - льотчик-космонавт
Шолом-Алейхем - єврейський письменник

[ред.] Міста побратими Білої Церкви

Борисів (Білорусь)
Каунас (Литва)
Кременчук (Україна)
Ногінськ (Росія)
Островець-Свентокшинський (Польща)
Цзинь–Чжоу (Китай)

[ред.] Ресурси інтернет

Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікіпедії.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це! (Див. Як редагувати статтю)

Райони Київської області
Баришівський \| Білоцерківський \| Богуславський \| Бориспільський \| Бородянський \| Броварський \| Васильківський \| Вишгородський \| Володарський \| Згурівський \| Іванківський \| Кагарлицький \| Києво-Святошинський \| Макарівський \| Миронівський \| Обухівський \| Переяслав-Хмельницький \| Поліський \| Рокитнянський \| Сквирський \| Ставищенський \| Таращанський \| Тетіївський \| Фастівський \| Яготинський
Міста обласного значення Київської області
Березань \| Біла Церква \| Бориспіль \| Бровари \| Васильків \| Ірпінь \| Переяслав-Хмельницький \| Прип'ять \| Ржищів \| Славутич \| Фастів

Населені пункти Білоцерківського району


Міста:	Узин
Смт:	Терезине
Села:	Бакали • Бикова Гребля • Блощинці • Василів • Вербова • Вільна Тарасівка • Володимирівка • Гайок • Глибочка • Глушки • Городище • Дрозди • Затиша • Іванівка • Йосипівка • Клочки • Коженики • Коржівка • Красне • Людвинівка • Мазепинці • Макіївка • Мала Антонівка • Мала Вільшанка • Мала Сквирка • Матюші • Межове • Михайлівка • Одноріг • Озерна • Олійникова Слобода • Острійки • Павлівка • Пилипча • Піщана • Поправка • Потіївка • Розаліївка • Сидори • Скребиші • Сорокотяги • Степок • Сухоліси • Тарасівка • Томилівка • Трушки • Фастівка • Фесюри • Фурси • Храпачі • Чепиліївка • Черкас (Биково-Гребельська сільська рада ) • Черкас (Поправська сільська рада) • Чмирівка • Чупира • Шкарівка • Щербаки • Яблунівка