Чернігівщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Чернігівщина, іст.-геогр. край, півн.-сх. частина України і півн. частина Придніпровської низовини (лівобережне Полісся); півн. частина Коз.-Гетьманської держави (до 1770-их pp.). У 19 — першій чверті 20 в. територія Ч. приблизно покривалася з територією Чернігівської (Черн.) губ. На півд.-зах. Ч. межує здовж Дніпра з Київщиною і Київ. Поліссям, на півн. зах. з Білорусією, на півн. з Росією (Брянщиною), на півн. сх. з Сер. височиною і Слобожанщиною, на півд. з Полтавщиною; тут на півд. Ч. охоплює півн. смугу Лісостепу (50 км ширини), на півд. від лінії Бобровиця — Ніжин — Бахмач — Кролевець — Глухів.

Територія у межах кол. Черн. губ. (без4 півн. пов.) охоплює 38 330 км2 і нараховує бл. 1,4 млн населення. Сучасна Черн. обл. займає приблизно кол. Ч. губ. без 4 півн. пов. (вони входять до складу Брянської обл. РСФСР) і без сх. частини (кол. пов. Конотіп, Кролевець, Глухів; вони входять до складу Сумської обл.), натомість з Прилуцьким р-ном, який колись входив до складу Полтавської губ. Черн. обл. має площу 31 900 км2 і нараховує 1 459 000 меш. (1983). Природа. Майже вся Ч. входить до складу Придніпровської низовини, лише невелика частина на півн. сх. — до складу Сер. височини, 4/5 Ч. лежить у ліс. смузі: це Черн. Полісся (інколи вирізняють ще Новгород-Сіверське Полісся). Назагал Ч. являє собою легко хзилясту рівнину, яка має заг. похил з півн. сх. на півд. зах. Алювіяльні мореново-зандрові і зандрові рівнини розчленовані долинами рік до 50 м; на вододілах і терасах наявні досить великі лесові острови з розвиненою яружною ерозією. Ще більше ерозійний краєвид є поширений у лісостеп, смузі на півд. сх. Новгород-Сіверське Полісся, завдяки крейдовому підніжжю і значній ерозії (до 100 м), становить своїм краєвидом перехід до Сер. височини.

Корисні копалини: нафта, торф, фосфорити, крейда, вапняки, каолін.

Клімат помірковано континентальний; температура липня від 18,4° до 19,9° Ц., січня від — 6° до — 8° Ц.; період з температурою понад 10° — 150 — 160 днів на рік. Річне число атмосферичних опадів 500 — 600 мм (понад пол. їх припадає на літне півріччя), сніговий покрив тримається 90 — 100 днів. Здовж зах. меж Ч. протікає р. Дніпро; гол. ріка Ч. — Десна, яка тече з півн. сх. на півд. зах.; її ліві притоки: Сейм, Доч, Остер; праві — Убідь, Мена, Снов, Білоус. Бл. 4,5% території Ч. становлять торфові багна; найбільші з них: Замгай (4330 га), Остерське (10 560 га), Сновське (9 400 га), Смолянки (4 300 га). Ґрунти в півн. (поліській) частині Ч. перев. дерно-підзолисті, а також сірі і світло-сірі опідзолені та торфяно-болотисті; у смузі Лісостепу — чорноземи. У півн. частині Ч. переважають мішані ліси: сосна, дуб, береза, осика, чорна вільха, граб (лише в зах. частині), тополя; в півд.-лісостеп. — невеликі, перев. дубові ліси (тут положений дендрологічний парк «Тростянець»). Ліси займають бл. 20% всієї території Ч.

Історія до 14 в. Перші Сліди людности на території Ч. належать до сер. палеоліту (с. Чулатів б. Новгорода-Сіверського); їх більше з доби пізнього палеоліту (стоянки над Десною — Пушкарівська і Мізинська, в Новгороді-Сіверському і в Журавці над р. Удаєм), з трипільської культури, скитської доби й юхнівської культури. З поч. нової ери відомі слов'янські поселення. У ранню добу на Ч. жили з 9 в. сіверяни; тоді ж Ч. увійшла до складу Київ. держави (див. Чернігово-Сіверська земля), в 11 в. утворилося Чернігівське Князівство, а м. Чернігів (відоме з 907) стало значним політ., культ. й екон. центром Руси. Ін. м. Ч.: Любеч (з 882 p.), Новгород-Сіверський, Стародуб (1096), Ніжин (1147), Остер (1098), Прилука (1092), Курськ (1095), Вир (1113) та ін. З кін. 11 в. черн. князі вели безперервну боротьбу з половцями; тоді Ч. поділилася на менші складові князівства; серед них Чернігівське і Новгород-Сіверське (в останньому жив кн. Ігор Святославович, який виступив у похід проти половців). Великодерж. політика черн. кн. створила умови для розвитку високої культури, яка мала всеукр. характер. Про це особливо свідчать видатні пам'ятки архітектури в Чернігові (з 11 — 12 в., див. Чернігів), у Новгороді-Сіверському (Спаський собор), у Любечі (фортеця) й ін. На Ч. виробляли мист. вироби, практикували позолочення й інкрустацію, емаль, виготовляли скляні й ін. вироби. Докладніше див. Чернігівське князівство.

1239 Ч. захопили татари, і вона опинилася у васальній залежности від Золотої Орди. Це був період занепаду.

14 — 17 в в . У 1345 — 52 pp. лит. В. кн. Ольґерд Гедиминович підкорив собі Ч. і посадив на удільних столах своїх синів і братаничів. Тоді ж Ч. часто зазнавала спустошень від татар. У наслідок війни між Литвою і Москвою в 1500 — 03 Ч. опанувала на одне століття Москва. За Деулінським перемир'ям (після війни Москви з Річчю Посполитою) Ч. відійшла 1618 до Польщі. 1635 в півн. частині Ч. створено Черн. воєводство, а півд. частина перейшла до Київ. воєводства. Поль. утиски, зокрема закріпачення селян, спричинили участь селянства у коз. повстаннях П. Павлюка (1637) та Я. Остряниці (1638) проти Польщі.

Під час повстання Б. Хмельницького керівником повстанських загонів на Ч. був М. Небаба. У кін. 1648 створено Чернігівський, Ніжинський і Стародубський полки, які увійшли до складу коз.-гетьманської держави. Ч. була далі тереном укр.-поль. війни. Після Білоцерківської угоди і повороту на Ч. поль. панів багато селян рятувалося перед утисками поль. шляхти переселенням на безлюдні землі Слобожанщини, які належали до Моск. царства (серед ін. вони заснували фортецю Острогозьке). У 1650-их pp. Ч. була тереном укр.-моск. війни (перемога гетьмана І. Виговського під Конотопом 1659). За Андрусівською угодою між Москвою і Польщею (1667) Ч. разом з Лівобережжям підпала під зверхність Москви. Столицею Гетьманщини стали м. на Ч.: Батурин (1669 — 1708) і вдруге (1750 — 64), згодом Глухів. За рос.-шведської війни 1705 — 09 на Ч. точилися бої за Стародуб і Новгород-Сіверський, а коли гетьман І. Мазепа перейшов на швед. бік, царський полководець О. Меншиков 1708 знищив Батурин.

У 18 в. Ч. відогравала провідну ролю на культ. відтинку для Лівобережної, а навіть . усієї України. Тут жили і працювали культ.-церк. діячі: Л. Баранович, І. Ґалятовський, І. Максимович, що заснував 1700 Чернігівську Колеґію. У розвитку освіти і культури багато допомогло друкарство: 1675 створено друкарню у Новгороді-Сіверському, яку пізніше перенесено до Чернігова. На Ч. працював держ. діяч ген. хорунжий М. Ханенко (1691 — 1760), з неї був родом видатний лікар В. Самойлович. З самого поч. культ. роботу вели також манастирі, яких у сер. 18 в. було 16 чоловічих і 4 жіночих: Маковецький, Троїцький і Єлецький у Чернігові, Спасо-Преображенський у Новгороді-Сіверському, Благовіщенський у Ніжині, Густинський б. Прилуки, Любецький, Рихлівський, Домницький, Макошинський та ін. Високо стояла нар. освіта (лише у двох полках Ніжинському і Чернігівському було 359 церк.-парафіяльних шкіл.

За Гетьманщини і в кін. 18 в. значного розвитку досягла архітектура на Ч.: відбудовано пам'ятки з княжої доби та створено нові архітектурні ансамблі: у Чернігові (див.), а також у Ніжині: Миколаївський собор (1660-ті), Михайлівську церкву (1714 — 31), Благовіщенський собор (1716), Покровську церкву (1757) і Введенський собор (1772); у Новгороді-Сіверському: Успенський собор, Петропавлівську церкву, перебудовано Спасо-Преображенський собор (1796), будинок бурси, тріюмфальну камінну арку; у Козельці: двоповерховий будинок полкової канцелярії (1760), собор Різдва Богородиці (І752 — 63), споруджені А. Квасовим і І. Григоровичем-Барським, багатоповерхова дзвіниця; у Батурині: палац К. Розумовського (архітекти А. Рінальді і Ч. Камерон). Видатну архітектурну пам'ятку становив комплекс споруд Густинського манастиря, особливо Троїцький собор (1674).

За Гетьманату основною галуззю нар. госп-ва на Ч. було сіль. ґосп-во, але певне значення мали і деякі промисли: ґуральництво і млинарство, метал, (бл. 100 рудень), поташева (будні), скляна (гути), парусно-полотняна і суконна промисловість.

Щодо соц. процесів, то з кін. 17 в. збагачувалися великі власники, коштом зубожіння селян; коз. стан зберігав деяку соц. рівновагу. З уваги на пограничне положення і можливість збуту товарів до Росії на Ч. значно зросли торг. центри. Вже за поль. влади, у 1620-их pp., маґдебурзьке право мали Чернігів, Ніжин і Стародуб, за коз. держави його поширено на Новгород, Конотіп, Глухів, Козелець, Березну, Батурин. Найбільшим екон. центром став Ніжин (1786 нараховував 11 000 меш.), за ним ішли Чернігів (3 900) і Прилука (6 200 меш.).

Кін. 18 — 20 вв. Після ліквідації Гетьманату і полкового устрою рос. уряд створив 1782 на території Ч. два намісництва: Чернігівське і Новгород-Сіверське. 1782 з цих намісництв утворено Малорос. губ. з осідком у Чернігові, а 1802 знову її поділено на Чернігівську і Полтавську губ. (до останньої відійшла Прилука), але давні держ.-коз. традиції і автономічні прагнення і далі зберігалися на Ч. (найвиразніше на Україні), бо укр. старшина і визначні роди не денаціоналізувалися і не пішли на співпрацю з рос. урядом; вони поширювали самостійницькі ідеї Мазепи і Полуботка, інформували чужинців про минуле України (Конвент 1794, Ж. Б. Шерер), публікували матеріали до історії, літератури, етнографії, про церкву України. Цьому станові сприяв і факт, що губ. маршалами Чернігівського намісництва були укр. патріоти: І. Горленко (1782 — 85), А. Полетика (1785 — 88), В. Тарновський (1790 — 94). На Ч. далі існував до 1917 окремий коз. стан, що мав свої права і привілеї.

Найактивнішими в нац. русі були Новгород-Сіверський патріотичний і Чернігівський гуртки, до яких належали визначні культ.-політ. діячі Ч. або ті, що працювали на Ч. Багато з укр. автономістів були вихованцями Київ. Академії і студіювали в чужих ун-тах. Серед автономістів Ч. в кін. 18 в. визначилися: провідник шляхетства Ніжина і Батурина Г. Долинський, військ. канцелярист П. Коропчевський, учасник повстання пікінерів 1760-их pp. А. Гудович, утаємничений у справі закордонної місії В. Капніста 1791, дир. Новгородсіверської гімназії І. Халанський, автор проекту заснування АН і Акад. книгарні Ф. Туманський, композитор А. Рачинський, придворний капельмайстер гетьмана К. Розумовського, військ, діяч М. Миклашевський, що намагався відновити коз. полки на Лівобережжі, начальник канцелярії гетьмана К. Розумовського О. Лобисевич, військ. діяч і автор «Малороссийской истории» А. Худорба, історик і держ. діяч з Ніжина П. Симоновський, прихильник автокефалії Укр. Правос. Церкви еп. В. Шимацький, архимандрит М. Значко-Яворський, що сприяв Гайдамаччині, свящ. О. Пригара, автор «Особого или Топографического описания города ... Новгорода-Северскогр — 1786 г.». Серед чернігівських автономістів були: О. Шафонський, автор документованої праці про Ч., В. Чарниш, чернігівський губ. маршалок, Р. Маркович, губ. прокурор, T. Каменський, А. Чепа й ін.

Уродженці Ч. брали участь у русі декабристів; Чернігівський полк, що стаціонував у Василькові, виступив 29. 12. 1825, але ця спроба була придушена. У 1820-их pp. дехто з проф. Ніжинського Ліцею підтримував зв'язки з Малорос. Таємним Т-вом. У першій пол. 19 в. поширилася освіта і культ. життя на Ч. На поч. 19 в. діяли гімназії у Чернігові й Новгороді-Сіверському; 1820 гімназія вищих наук у Ніжині (1832 перетворена на ліцей, а 1875 на Історико Філологічний Інститут). Натомість на поч. 19 в. нар. освіта занепала: якщо в сер. 18 в. в самих тільки Чернігівському і Ніжинському полках було 369 парафіяльних шкіл, то 1861 в усій Чернігівській губ. було їх лише 88, і то зрусифікованих. Значний вклад у заг. культуру і науку внесли вихідні з Ч.: композитор М. Березовський, скульптор І. Мартос, славіст О. Бодянський, Т. Шевченко часто відвідував Ч. (1843, 1845 — 47, 1859). Тут він створив багато своїх творів, частинно написаних за матеріалами з Ч. 1846 з доручення Археографічної комісії Шевченко їздив описувати іст. і архітектурні пам'ятки Ч. Проте, після першої чверти 19 в. Ч. втрачає першорядне значення в укр. нац. відродженні; затьмарює її Полтавщина.

У першій пол. 19 в. зайшли деякі аміни в екон. стані Ч.: збільшилася площа під техн. культурами, зокрема тютюном, коноплями, цукровим буряком. Виникла цукрова промисловість, розвинулися ін. галузі харч. і суконної пром-сти.

Після скасування кріпацтва (1861) на Ч. було 3 805 000 десятин зем. володінь, з чого 1889 000 належали селянам, 1625 000 було у приватному володінні дворян й ін. станів, 210 000 належало держ. й ін. власникам (стан на 1877). Реформа вплинула на часткову зміну зайняття населення — від хліборобства до пром-сти: на 2000 підприємствах Ч. працювало бл. 30 000 робітників. Найважливіші галузі пром-сти: цукрова з 12 зав. (найбільший Корюківський), на яких працювало 30% усіх робітників губ.; ґуральництво (68 ґуралень з 940 робітниками), текстильна з центром у Клинцях (Ч. посідала перше місце на Україні), тартаки (13 зав.).

З кін. 1880-их pp. до 1920 на Ч. діяли земства. Серед земських діячів Ч. з ліберально-українофільськими наставленнями були: О. Русов, І. Шраг, Ф. Уманець, П. Дорошенко, М. Савицький, О. Тищинський, І. Петрункевич й ін. Група громадян: О. Тищинський, Л. Глібов, О. Ніс, О. Маркевич, Л. Лавріненко, П. Борсук та ін. заснували Чернігівську Громаду (1861 — 63), яка видавала «Черниговскій Листокъ», єдине укр. періодичне вид. на всю Наддніпрянщину (ред. Л. Глібов).

У другій пол. 19 в. частина уродженців Ч. належала до рос. народників: брати І. і В. Дебагорій-Мокрієвичі, Д. Лизогуб, М. Кибальчич. На Ч. жили і працювали укр. письм.: Л. Глібов, починали свою літ. діяльність Марко Вовчок, П. Мирний, а згодом Б. Грінченко (у 1894 — 1902, перебуваючи на Ч., надрукував 60 укр. кн. накладом 200 000 примірників), М. Коцюбинський, В. Самійленко; укр. історики: Олександер Маркович (також гром. діяч Ч., губ. маршалок, згодом підготовляв сел. реформу на Ч.), Олександер Ханенко, А. Верзилов, О. Лазаревський; вони присвятили багато своїх дослідів Ч., використовуючи чернігівські архіви.

З Ч. пов'язані імена відомих мистців: І. Рєпін, М. Самокиш, В. і К. Маковські, І. Рашевський, М. Врубель, Л. Жемчужников, акторка і гром. діячка М. Заньковецька; кобзарі, уродженці Ч.: О. Вересай, Т. Пархоменко, А. Шут.

У 1893 — 1917 активною була Укр. Громада в Чернігова, до якої належали І. Шраг, А. Верзилов, О. Тищинський, В. Андрієвський, В. Самійленко, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, О. і С. Русови та ін.

1905 у Чернігові засновано «Просвіту». З 1902 діяв Чернігівський комітет РУП, (М. Порш, О. Русов) і мав сіль. та роб. орг-ції у Чернігові, Острі, Козельці, Шостці, Чемері й ін. м. Під час рев. подій 1905 — 06 на Ч. відбувалися сел. страйки і заворушення; Чернігівський комітет РУП видавав відозви до робітників і селян. Спілка також мала 1906 свої районні орг-ції у Ніжині, Ічні, Конотопі, Бахмачі. До першої Думи з Ч. був обраний І. Шраг.

На поч. 20 в. Ч. перебувала у невідрадному соц.-екон. стані. Селянство становило 90% населення, але воно володіло тільки 42% всіх земель. У 1905 в губ. було 267 300 малозем. госп-в (бл. 73%). Багато селян ішло в найми, ін. в пошуках землі відходили у віддалені р-ни. По революції 1905 — 06 поставали нові дрібні фабрики, досягнувши 1913 — ч. 334; в них працювало 28 000 робітників, крім того, у м. і по с. працювали бл. 80 000 ремісників. Населення Черн. губ. становило 1913 — 2456000 меш., у тому ч. 308000 (10,4%) у м. Надмір населення по с. і брак для них праці у м. спричинив масову еміґрацію до Азії.

Напередодні першої світової війни дещо покращав стан шкільництва, у 1912 навчалося у всіх школах губ. 142 300 дітей (у тому ч. 38 400 дівчат), однак 40% дітей залишилося поза школою.

На поч. революції 1917 Ч. активно включилася в нац.-політ. життя укр. державности. Від Черн. губ. чл. Центр. Ради на Нац. Конґресі були обрані І. Шраг, Г. Одинець, М. Рубісов. Під час наступу большевиків на Україну на поч. 1918 р. Ч. була театром завзятої боротьби (29. 1. 1918 — бій під Крутами).

Захопивши остаточно Ч. в кін. 1918 й на поч. 1919, большевики відірвали від Черн. губ. 4 півн. пов., приєднавши їх до РСФСР (до Брянської губ.). 1925 Черн. губ. ліквідовано Іі поділено на округи: Чернігівську, Глухівську, Ніжинську і Конотопську. 1930 повернено Україні Путивль. 1932 утворено Черн. обл., 1939 відокремлено з неї Сумську обл.

Серед больш. діячів, що походили з Ч. були: Ю. Коцюбинський, В. Антонов-Овсіенко, М. Подвойський, Б. Примаков. З сов. окупацією відбулося зникнення особливостей поодиноких укр. земель і зрівняння їх за одним стандартом. Проте в 1920-их pp. при Іст. Секції Укр. АН була створена комісія Лівобережної України (гол. О. Гермайзе), яка досліджувала й Ч., та видано низку матеріалів, присвячених Півн. Лівобережжю. При ВУАН діяв також Черн. Іст. Архів (керівник Ф. Федоренко). Серед визначних уродженців Ч. того часу були письм.: П. Тичина, С. Васильченко, В. Еллан-Блакитний, І. Кочерга, кінорежисер О. Довженко, композитор-дириґент Г. Верьовка, композитор Л. Ревуцький, економіст-статистик М. Птуха, а на еміґрації історик О. Оглоблин.

За другої світової війни Ч. зазнала великих знищень, на Ч. формувалися сов. партизани під проводом О. Федорова і М. Попудренка. У жовтні 1943 після відступу німців Ч. знову опинилася під сов. владою.

[ред.] Людність

За коз.-гетьманської держави Ч. була одним з густіше заселених країв України — 19 меш. на 1 км2; це пояснюється давнім заселенням і відносно спокійним положенням; тат. наскоки тут були рідкі. Густота населення залежала від врожайности ґрунтів; найгустіше була заселена територія Прилуцького полку (28 меш. на 1 км2), положеного в р-ні чорноземів, найрідше — Чернігівського полку з піщаними ґрунтами і забагненнями (18). 1764 на Ч. жило 964 000 меш., 1782 — 1 177 000, 1858 — 1 472 000, 1921 — 2 322 000, 1914 — 3 020 000. Як і Полтавщина, Ч. завдячувала це значне збільшення населення великому природному приростові (на поч. 20 в. на 1 000 меш. бл. 48 народжень, 29 смертей, 19% природного приросту). Але тальки бл. 2/3 природного приросту лишалося на Ч., бл. 1/3 переселювалася від кін. 18 в. на Півд. Україну, Кубань та на Надволжя, пізніше гол. на сх. Передкавказзя, від кін. 19 в. за Урал (на Сибір, Далекий Схід і Степ. край). Поряд з Полтавщиною Ч. давала найбільший континґент виселенців. Велике аґрарне переселення і брак пром-сти були причиною цієї еміґрації. За роки 1898 — 1913 виеміґрувало з Ч. за Урал бл. 250 000 осіб. Слідами розселення чернігівців в Азії є назви: Чернігівка, Новочернігівка та ін. Крім того, щороку бл. 150 000 осіб виїздило з Ч. на сезонові роботи в сіль. госп-ві і на Донбас та Криворіжжя. Через значну еміґрацію приріст населення на Ч. був слабший, ніж на ін. укр. землях. За 100 pp. до 1918 населення центр. укр. земель збільшилося в 4 рази, на Ч. в 2,5 рази. Разом з тим зростала густота населення Ч.: 1851 — 26,3 меш. на 1 км2, 1897 — 44,2, 1914 — 57,8; 1897 91% населення Ч. жило по с., 1913 — міське населення становило 307 700 осіб (10,1%). Найбільшими м. Ч. були: Ніжин (32 000), Чернігів (27000), Стародуб (26000), Конотіп (23000) Глухів (17000).

Війни й революція спричинили спад ч. людности Ч.; з 1923 знову приріст, навіть більший, ніж до 1914. На території Черн. губ. (без 4 півн. пов.), жило 1914 2 235 000 (разом з тими пов. 3 020 000).

Пізніше еволюція та сама, що й на більшості укр. земель: великі втрати населення у 1915 — 22 pp. і ще більші в 1932 — 34 pp. і вдруге у 1941 — 44 (разом зменшення населення на 30%). Не зважаючи на пізніший приріст, ч. населення Ч. не досягло довоєнного рівня. З 1960 воно навіть зменшується (у тис.): 1940 — 1 876, 1950 — 1 488. 1959 — 1 573, 1965 — 1 570, 1970 — 1 500, 1981 — 1483). Природний приріст населення Ч. найменший на Україні (1974 — на 1 000 меш.: народилося 12,7, померло — 10,7, природного приросту 2,0.

Густота населення Ч. одна з найменших на Україні (46,5 на 1 км2). Як і давніше, вона найбільша в смузі Лісостепу (до 60), найменша на півн. (20 — 30). Міська людність становить на 1981 — 46,3% (1960 — 23,9%, 1970 — 35,4%). Серед міст зменшилося давне значення Ніжина, який є другим м. на Ч. (76 000 меш. на 1983) після Чернігова (263 000 меш.), але він більший від Прилуки (69 000); ін. м.: Бахмач, Ворзна, Мена, Городня, Корюківка, Новгород-Сіверський, Остер, Щорс та ін.

Ч. належить до обл. з найбільшим відсотком українців. За переписом 1897, українці становили в Чернігівській губ. (без 4 півн. пов.) 91,8%, росіяни — 3,2%, євреї — 4,5%; на 1926 відповідні відсотки: 92,3, 3,0, 4,5; нац. склад населення на території Чернігівської обл. на 1959 — 94,6% українців, 3,9% росіян, 0,9 євреїв, на 1970 — відповідні відсотки: 93,6, 4,8, і 0,7. Ці ч. вказують на стабільний стан нац. відносин на Ч.

Півн. Чернігівщина (П. Ч.) Іст.геогр. країна, півн. частина Ч., положена на межі України, Білоруси і Росії. З 1920 входить до РСФСР, і становить півд. частину Брянської губ. — з 1944 Брянська обл.: 14200 км2, бл. 0,9 млн меш. Минуле П. Ч. таке саме, як минуле всієї Ч.; за коз.-гетьманської держави П. Ч. належала до Стародубського полку (див. Стародуб); з 1782 частина Чернігівського намісництва, з 1802 Черн. губ., в межах якої охоплювала пов.: Стародубський, Мглинський, Суразький і Новозибківський.

За ревізійним переписом 1899, етногр. картами Ріттіха і за О. Русовим населення П. Ч. становили українці (бл. 70%) з домішкою росіян; за рос. переписом 1897 воно було рос.; мовознавці вважали мову населення білор. говіркою. Укр. держава 1917 на поч. не претендувала на приналежність П. Ч. до України, але на підставі заяви земських зборів Новозибківського і Мглинського пов. (кін. 1917) про бажання увійти до складу «України Укр. Центр. Рада поширила територію УНР на П. Ч. Захопивши Ч. 1919, сов. влада відірвала П. Ч. від Черн. губ. і включила її до Рос. СФСР (а не до Білорусі), і вона увійшла до складу Гомельської, згодом Брянської обл.

За переписом 1926 нац. склад П. Ч. був такий (у тис. і в дужках — %): росіяни — 709,3 (80,6), українці — 122,9 (14,0), євреї — 32,5 (3,7), білоруси — 14,8 (1,6). Основу рос. населення на П. Ч. становили старообрядці, які тут поселилися у 17 в.; їх осередком було м. Клинці, в якому вони розвинули текстильну промсть.

Територію П. Ч. можна вважати за мішаний укр.-білор.-рос. край. Тепер населення зазнає русифікації. За переписом 1959 p., в Брянській обл. жило 18 300 українців, за переписом 1970 — їх було 21 000 (у тому ч. 9 000 вважало укр. мову за свою рідну).

Нар. госп-во. До 1920-их pp. Ч. була відсталою с.-г. країною з незначною пром-стю; бл. 80% населення жило з. сіль. госп-ва. Сіль. госп-во на Ч. стояло на найнижчому рівні на Україні. Ще до кін. 19 в. в заг. вжитку була соха й рало, обробка землі та її угноєння були недостатні, забезпечення селян землею незадовільне, в наслідок чого Ч. терпіла на аґрарне перенаселення. Панівною системою сіль. госп-ва було трипілля і тому бл. 25% ріллі було зайнято під толокою, а посівна площа становила лише 35% всієї території. Бл. 80% посівної площі припадало на зернові, 12% на картоплю, 4% на кормові, 4% на техн. культури. Основні збіжжеві культури: жито, овес, гречка (найбільший гречаний р-н на Україні), далі пшениця й ячмінь. Урожайність — 10 — 12 центнерів з 1 га у смузі Лісостепу, менше на Черн. Поліссі. Поширений тут також льон, тютюн, у Лісостепу — цукровий буряк. Зернова продукція ледве покривала попит населення; натомість були надвишки техн. культур і тваринництва (зокрема свиней та овець).

==Галузі пром-сти==

Галузі пром-сти: харч., ткацька (гол. в Півн. Ч.), кустарна (найбільша на Україні), хатня (на це мав вплив і довший, ніж в ін. частинах України — зимовий час).

На поч. 20 в. нар. госп-во Ч. дещо піднеслося, на що вплинула і діяльність земств. Але знову занепало у 1917 — 22 pp. і докорінно змінилося за сов. часів у зв'язку з індустріялізацією країни і новим с.-г. устроєм.

Нині Ч. (Черн. обл.) належить до індустріяльно-аґрарних реґіонів України. Питома вага пром-сти у сукупній валовій продукції Ч. о. становила на 1970 — 66,4%. За повоєнні роки більшість діючих підприємств зазнала багаторазових реконструкцій, створено нові галузі пром-сти: нафтохім., приладобудування, текстильну, машинобудів., паливну (55% видобутку нафти на Україні). Пром. продукція підприємств обл. експортується до 50 країн світу. Далі важливу ролю в економіці обл. відіграє сіль. госпво, що нині являє собою інтенсивне багатогалузеве виробництво, яке спеціялізується на хліборобстві зерно-картопляного та тваринництві молочно-м'ясного напряму.

==Пром-сть.==

У структурі пром. виробництва 1970 легка промисловість становила 44,5%, харч. — 24,5%, машинобудування та металообробна — 9,4%, хім. — 8,4%, паливна — 5,3%, деревообробна і паперова — 3,2%. Енерґетичне госп-во обл. базується на родовищах нафти (Гнідичівському, Прилуцькому, Леляківському, Монастирищенському), газу (родовища Богданівське, Мільковське), на місц. покладах торфу, на використанні донецького вугілля й електроенерґії Чернігівської теплоелектроцентралі та системи «Київенерґо». Споруджено нафтопровід Гнідинці — Прилука — Кременчук.

Найбільш розвинуті галузі легкої пром-сти: текстильна, трикотажна, швейна, переробки льону та конопель і шкіроґалянтерійна. Вони представлені одним з найбільших текстильних підприємств на Україні — камвольно-суконним комбінатом ім. 50-річчя Радянської України (збудований 1961 — 65), а також фабрикою первинної обробки вовни (обидвоє у Чернігові), текстильними фабриками в Новгороді-Сіверському, Острі; швейними фабриками в Чернігові, Прилуці, Ніжині; шкірґалянтерійною, панчішною, трикотажною, прядильною фабриками — всі у Прилуці. Діють 8 льонота 2 коноплезав., взуттєві фабрики у Чернігові, Прилуці, Семенівці. Ч. відома своїми нар. промислами — килимарством, мист. вишивками.

З галузів харч. пром-сти розвинуті цукрова, спиртова, м'ясна, маслосироробна, борошномельна та консервна. Діють цукроварні у Вобровиці, Носівці, Парафіївці, Линівці, Новому Бикові; спиртові в Березнянському, Корюківському, Городнянському, Козелецькому р-нах; пивоварні — у Чернігові та Ніжині; підприємства м'ясної пром-сти в Чернігові, Ніжині, Прилуці, Бахмачі, Новгороді-Оіверському, маслосироробної — в Ічні, Бахмачі та ін.; великий консервний та олійножирокомбінат у Ніжині.

Важливого значення в економіці обл. набула хім. промисловість: великий комбінат хім. волокна, об'єднання «Хімволокно» у Чернігові (поч. будови у 1955), виробництво синтетичних смол та пластмас у Прилуці, лаків та фарб у Ніжині. Машинобудів. та металообробна промисловість представлені рядом підприємств, які обслуговують здебільше потреби сіль. госп-ва та хім. пром-сти. Найбільші зав.: Ніжинський, Прилуцький і Макошинський с.-г. машинобудування, протипожежного устаткування та будів. машин у Прилуці, мех. для випуску устаткування для рибної пром-сти, хім. машинобудування у Бахмачі; автозапасних частин (філія Ґорьківського автозав.), інструментальний та ремонтний у Чернігові. У складі ліс., деревообробної та паперової пром-сти — 6 підприємств для виробництва меблів та фабрики: муз. інструментів ім. П. Постишева (з 1934, основна продукція — піяніна), техн. паперу та картонажу — у Корюківці. Пром-сть будів. матеріалів виробляє залізобетонові конструкції, покрівельні матеріали (Чернігів), цеглу тощо.

==Сіль. госп-во.==

1976 в обл. нараховувалося 503 колгоспи та 57 радгоспів (1970 відповідно 614 та 40). Сіль.-госп. угіддя займали 68% території обл., з них орні землі 72%, пасовища та сіножаті — 26%. Заг. посівна площа у 1976 становила 1587100 га (тобто 50% всієї території; 1913 — 35%), у тому ч. під зерновими і бобовими — 711 800 га (44,8%; 1913 — 25%), під техн. — 100 500 га (6,3%), під картоплею — 193 300 га (12,2%), під овоче-баштанними — 19400 га (1,2%), під кормовими — 562100 га (35,4%). Серед зернобобових вирощувалися озима пшениця (243300 га), кукурудза (150900 га), ячмінь (75 800 га), а також жито, зернобобові і гречка. Серед техн. культур найбільша площа була відведена під льондовгунець (49900 га) і цукровий буряк (41 800 га). За 1970 — 75 pp. сер. врожайність зернових в обл. становила 19,5 центнерів з га, у тому ч. озимої пшениці — 23,6 центнерів з га; вона вища від сер. на Україні (відповідно 23,6 центнерів з га та 28,0 центнерів з га); цукрових буряків — 244,2 центнери з га, картоплі — 141,8 центнерів з га.

У 1976 в обл. нараховувалося (тис. голів) : великої рогатої худоби — 1305,5 (у тому ч. корів — 505,1), свиней — 847,6, овець та кіз — 245,5. Основні породи: великої рогатої худоби — симентальська; свиней — велика біла; овець — перекос. Розвиваються також птахівництво, бджільництво та рибальство.

Транспорт. Залізниці розпочали будувати у 1860-их pp.; перші: лінії Київ — Вороніж (1867) і Лібава — Ромни (1873); 1976 експлуатаційна довж. залізниць — 892 км. Територією обл. проходять залізниці: Київ — Ніжин — Бахмач (і далі на Москву), Гомель — Бахмач, Київ — Ніжин — Чернігів — Гомель (та далі на Ленінград), Чернігів — Ніжин — Прилука, Чернігів — Коростень — Новгород - Сіверський — Новозибків — Гомель. Гол. зал. вузли: Бахмач, Ніжин, Прилука. Заг. протяжність автомобільних шляхів: 7 500 км, у тому ч. з твердим покриттям — 3 600 км. Через обл. проходять автомаґістралі Київ — Чернігів — Ленінград, Київ — Ніжин — Москва, Чернігів — Прилука — Черкаси. Судноплавство розвинене по Дніпру, Десні, Сожі, частково по Снову та Сейму; важливе значення має Чернігівський порт на Десні. Чернігів має авіосполучення з більшими містами СССР та віддаленими районними центрами обл. Територією обл. проходить газопровід Дашава — Київ — Москва.

[ред.] Література

Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание 1786 г. Чернігів 1851; Домонтович М. Статистическое описание Черниговской губернии. П. 1865; Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии. тт. І — VII. Чернігів 1867 — 73; Лазаревский А. Очерки старейших дворянских родов Черниговской губернии. Записки Черниговского губернского статистического земства. Кн. 2. Чернігів 1868; Ханенко О. Историческое описание некоторых местностей Черниговской губернии. Чернигов 1887; Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. т. І (Полк Стародубский). т. II (Полк Нежинский). т. III (Полк Прилуцкий). К. 1888 — 1902; Русов А. Описание Черниговской. губернии. т. І — II. Чернігів 1898 — 99; Труды Черниговской губернской архивной комиссии. Выпуск І — XII. Чернігів 1897 — 1918; Модзалевський В. Гути на Чернігівщині. Зб. Іст.-Філол. Відділу ВУАН, ч. 39. К. 1926; Щербаков В. Жовтнева революція 1 роки громадянської боротьби на Чернігівщині. Чернігів 1927; Андріяшев О. Нарис історії колонізації Сіверської Землі до поч. XVI в. Записки Іст.-Філол. Відділу ВУАН. кн. 20. К. 1928; Виноградський Ю. До історії колонізації середньої Чернігівщини. Іст.-Геогр. Збірник. т. 3. 1929; т. 4. К. 1931; Чернігів і Півн. Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріали. Іст. Секція УАН (ред. М. Грушевський). К. 1928; Грінченкова М. і Верзілов А. Чернігівська Укр. Громада. Записки Іст.-Філол. Відділу УАН, кн. 25. К. 1929; Записки Чернігівського Наук. Т-ва. т. І. Чернігів 1931; Ткаченко М. Нариси з історії селян на Лівобережній Україні в XVII — XVIII вв. К. 1931; Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779 — 1781). К. 1931 (ред. П. Федоренко, Археографічна Комісія ВУАН); Щербаков В. Нариси з Історії соціал-демократії на Чернігівщині (1902 — 17). X. 1931; Чернігівська обл., короткий статистично-екон. довідник. Чернігів 1932; Слонімський О. Чернігівці. О. 1938; Лисенко М. Повстання Чернігівського полку. К. 1956; Теличко Р. Сіль, госп-во Чернігівщини за 40 pp. Чернігів 1957; Яцура М. Чернігів. К. 1958; Слясарев І. Чернігівська область. Чернігів 1958; Левенко-Симоненко В. Чернігівська область (Географічний нарис). К. 1958; Оглоблин О. Люди Старої України. Мюнхен 1959; Стецюк К. Нар. рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 60 — 70-их pp. XVII ст. К. 1960; Рева І. Селянський рух на Лівобережній Україні 1905 — 1907 pp. К. 1964; Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII — XVIII веков. М. 1967; Чернігівщина. Путівник-довідник (ред. С. Назаренко). К. 1967; Сіментов Ю., Яцура М. Краєзнавчі матеріали з історії Чернігівщини. К. 1968; Історія міст і сіл Укр. РСР. Чернігівська область (гол. редактор О. Дериколенко). К. 1972; Чернігівська область (Економічно-географічна характеристика). К. 1975.

А. Жуковський, В. Кубійович